Імбир мелений 500 г Ароматика

Імбир мелений Ароматика – це ароматна приправа у вигляді порошку висушеного кореня імбиру, яка має жовтий відтінок, гострий пекучий смак та яскравий приємний аромат. У давнину імбир називався панацеєю, тобто "ліками проти усіх хвороб". Він дійсно дуже багатий на корисні властивості. Імбир покращує травлення, відновлює імунітет, підвищує психічну стійкість в стресових ситуаціях, позбавляє від головного болю, нудоти та морської хвороби. В кулінарії він являється природним підсилювачем смаку, тому його додають в випічку, супи, різні овочеві та рисові страви. Мелений імбир також надає особливу смако-ароматичну родзинку ковбасним та м'ясним продуктам, різним соусам та напоям.

Країна походження сировини: Нігерія.

Історія застосування

Імбир – давня рослина, властивості якої знайомі людині вже понад 5000 років. Вчені стверджують, що вирощуванням імбиру вперше зайнялися в Індії в III-IV ст. до н. е., а вже звідти він потрапив до Китаю. Меланезійці вживали в їжу як коріння, так і листя імбиру. З листя і стебел також плели килими, а ще окурювали спаленим імбиром оселі, виганяючи в такий спосіб "злих духів".

Китайці цінували імбир не тільки й не стільки як прянощі, а насамперед як ліки. Його вживали як засіб для поліпшення пам'яті та омолодження. Конфуцій вважав, що імбир очищує душу та впорядковує думки, тож радив вживати його навіть тоді, коли людина відмовляється від іншої їжі. Тексти Аюрведи розписують лікувальні властивості імбиру дуже детально, застерігаючи вживати його обережно та зважати на індивідуальні особливості організму.

Пекучими прянощами зацікавилися сусіди індійців – перси й араби. А в тих їх почали купувати фінікійці. Імбир під час перевезення не псувався, а навпаки ставав ще гострішим, а відтак – мав чималий попит на Близькому Сході. До того ж його можна було ділити на шматки і при цьому кожний шматок зберігав властивості цілого кореня. Також коренеплід завезли до Єгипту, де він здобув прихильність багатьох лікарів, а Олександрія на довгий час стала центром його продажу. Давньоримський письменник Пліній-старший вважав його ще й чудовою протиотрутою. А лікар Клавдій Гален у своїй роботі «Про частини людського тіла» називав цей коренеплід ліками проти статевого безсилля.

Популярним був цей корінь і серед європейських мореплавців. Ідучи в далекі плавання, вони брали із собою спеціальні горщики, в яких вирощували імбир, рятуючись ним від цинги, різних інфекцій та морської хвороби. Араби взагалі вважали імбир символом навіть не земної, а райської насолоди – Коран згадує імбирні фонтани в Едемі. А з утворенням Арабського халіфату, під владою якого опинилися землі від Іспанії на заході до Середньої Азії на сході, імбир посів чільне місце в повсякденному житті підданих халіфа.

Перші повідомлення про вживання імбиру в середньовічній Франції датують IX сторіччям. Тоді ж ці прянощі потрапили й до Німеччини. Утім через велику ціну застосовували їх у справді гомеопатичних дозах і на великі свята. Додавали до різдвяного або великоднього печива – імбирних пряників. Іншим способом використання спецій було змішування невеликої кількості меленого імбиру із сіллю – отриману в такий спосіб "ароматичну сіль" нюхали шляхетні дами.

У XIV сторіччі за пів кілограма імбиру доводилося віддавати цілого барана. Але при цьому імбир почав перетворюватися на звичну приправу до страв королівської кухні. Його додавали до м'яса і овочів, клали до випічки, змішували з вином. Використовували і свіжий, і висушений імбир, і скибочками, і у вигляді порошку. Найбільшим ласуном початку XVI століття вважали англійського короля Генріха VIII, який за переказами їв з імбиром майже все, витрачаючи на їжу шалені суми.

З початком Доби великих географічних відкриттів, європейці отримали прямий доступ до прянощів з Індії та Південно-Східної Азії. І ціни на них покотилися донизу. Одним з перших подешевшав імбир. У XVI столітті в Європі цей коренеплід був визнаний ефективним засобом профілактики холери, а також застосовувався під час лікування чуми. В Америку цей корінь потрапив на початку XVI століття і одразу завоював велику популярність серед місцевих жителів.

У цей період на Русі у збірнику повчань з усіх питань устрою життя з'являються перші письмові згадки про імбир. Хоча його знали та любили тут задовго до цього. Ще в Київській Русі він вважався невіддільним інгредієнтом квасу, браги, наливок та пасок. З початку XVII сторіччя його почали додавати й до українського борщу, хоча на відміну від американських помідорів, червоного перця і соняшника в наших краях імбир вирощувати тоді ще не навчилися.

У XVIII столітті в Європі відбулася справжня "кулінарна революція" – французи, а потім й інші народи континенту почали берегти свої смакові рецептори, тому до страв стали додавати набагато менше спецій. Втім, імбир на той час вже асоціювався не стільки з прянощами, скільки із солодощами. Єдиними винятками стали імбирне вино та імбирне пиво, яке набуло особливої популярності за вікторіанської доби, уже в XIX сторіччі. У XX столітті імбир знову набув популярності – як ліки проти застуди і як найвідоміша приправа. Пряне коріння повернулося до меню європейських ресторанів вже зі стравами японської кухні, в якій маринований імбир разом із зеленою гірчицею васабі подають до суші та сашимі.

Виробництво

Імбир лікарський (Zingiber officinale) – це вічнозелена рослина з роду імбир (Zingiber), що належить до родини імбирних (Zingiberaceae). Рослина активно зростає у сонячних тропічних регіонах, особливо в Азії. Основна цінність імбиру криється у його розгалуженій кореневій частині, що знаходиться під землею, оскільки містить у своєму складі безліч корисних елементів для людського організму.

Більшість вчених вважають його батьківщиною острови Меланезії – Нову Гвінею або ж сусідній з нею архіпелаг Бісмарка. Частина дослідників називає батьківщиною імбиру нинішній Південний Китай, звідки племена австронезійців переселилися на острів і принесли із собою одомашнені ними рослини. Однак зараз ця рослина в дикому вигляді в природі не зустрічається. А її культивування займаються Індія, Китай, Австралія, Індонезія, Барбадос, Ямайка та ін. Корені імбиру висушують, перемелюють до стану порошку, а далі оброблюють парою.

Склад

У складі імбиру присутні білки, жири, вуглеводи, харчові волокна, вітаміни групи В, C, PP, високий вміст вітаміну E, фолієва кислота. Серед мінералів – кальцій, магній, калій, залізо, фосфор, марганець, мідь, цинк. Також спеція містить ліпіди, таніни, амінокислоти, цукор, крохмаль, смоляну кислоту та живицю.

Його кореневище містить в собі 1-3% ефірної олії, в склад якої входять сесквітерпени альфа- і бетацінгіберіни (до 70%), що володіють характерним імбирним запахом. Крім того, вона містить бісаболен, борнеол і фарнезін, а пекучий смак імбиру обумовлений смолистою частиною її ефірної олії, відомою під назвою гінгерол (1,5%).

Смакові й ароматичні якості меленого імбиру

Це пряність блідо-жовтого кольору з приємним, дещо різким ароматом, що досить довго зберігається. Він трохи перцевий, злегка цитрусовий, але досить свіжий, а також має ледь вловимі нотки тонкого відтінку аромату потертого листя шавлії. Пряність має пікантний, гіркуватий, пекучий смак, тому навіть невелика її дрібка щипає язик і зігріває ротову порожнину.

Терпкий та пряний аромат імбиру обумовлений наявністю ефірних олій (до 3%), а пекучий смак – унікальної рослинної сполуки гінгеролу. При нагріванні, наприклад, у чаї, з нього утворюється інша корисна для здоров'я речовина – зінгерон, що знижує гостроту страви. У висушеному імбиру гінгерол перетворюється на шогаол – тоді корінь навпаки буде вдвічі гострішим за свіжий.

Користь

У традиційній системі індійської медицини імбир вважається кращою пряністю та універсальними ліками проти безлічі недуг. Він допомагає позбутися нудоти та блювання, зменшує скупчення газів у кишківнику та шлунку, знімає спазми в черевній порожнині, полегшує біль при запаленні суглобів. У Китаї його корінь вважається засобом, який виганяє "повний холод". Його застосовують для покращення кровообігу, нормалізації тиску, налагодження роботи шлунка та нирок. Це один із засобів, що використовується для того, щоб швидко привести людину до тями при непритомності та шоці.

Завдяки наявності у своєму складі клітковини та пектинових речовин, імбир допомагає роботі травної системи. Кореневище стимулює секрецію травних залоз шлунка, благотворно впливає на мікрофлору та перистальтику кишківника. При вживанні імбиру відзначається зниження газоутворення та нейтралізація токсинів. Загалом він активізує роботу травної системи та прискорює метаболізм, а їжа з додаванням імбиру стає легкозасвоюваною. Імбир рекомендують вживати при проносі, метеоризмі, хворобах нирок, жовчного міхура.

Гінгерол, що сприяє покращенню метаболічних процесів, а також нормалізує обмін ліпідів, своєю чергою сприятливо впливає на процес схуднення. Крім того, алкалоїд гінгерол сприяє придушенню нудоти будь-якої природи (викликаної заколисуванням, отруєнням, токсикозом тощо). Пряність відмінно бореться з паразитами.

Мелений імбир – приправа, яка дуже добре впливає на судини, очищає і зміцнює їх, а також знижує рівень холестерину в крові. Спеція знижує тиск, зміцнює пам'ять, служить відмінним профілактичним засобом від тромбоутворень. Пекучий імбир розріджує кров, за рахунок чого мозок краще забезпечується киснем, активізуються функції почуттів сприйняття й інтелекту. Тому імбир дуже корисний для людей зайнятих інтелектуальною працею. Він підтримує нервову систему і зменшує загальну втому.

У корені імбиру міститься досить багато вітаміну С і вітамінів групи В (В₁, В₂, В₆, В₉), які надають підтримку імунній системі організму, тому імбир рекомендують їсти на початкових стадіях простудних захворювань. Антисептичні компоненти імбиру (цитраль) знезаражують слизові оболонки, а також усувають запальні процеси всередині організму. Він стимулює відхаркування, а на думку китайців та японців це дуже ефективний засіб у боротьбі з нежитю та болем у горлі. У Піднебесній традиційним рецептом вважається імбирний бульйон. Декілька тонко нарізаних шматочків кореня кладуть в 1 л курячого бульйону, додають кілька зубчиків часнику та пару стрілок зеленої цибулі. Такий напій п'ють упродовж усього дня. Але частіше для лікування різних простудних захворювань приймають чай з меленим імбиром.

Використання імбиру в кулінарії

Імбир в сушеному вигляді, в порівнянні з іншими видами цієї унікальної пряності, набагато гостріший на смак і має більшу концентрацією цінних компонентів. Крім того, в сушеному вигляді він має одну дуже важливу перевагу – не потребує додаткової обробки та зберігається досить тривалий час. За смаковими якостями та ароматом сушений імбир поступається свіжому, але в більшості рецептів легко його замінює.

Сфера застосування імбиру воістину безмежна. Він здавна використовувався для приготування найвишуканіших страв. Імбир поєднується практично з будь-якими продуктами, тому в кулінарії його застосовують різними способами: додають у перші та другі страви, включають до складу салатів і десертів, роблять на його основі соуси та безліч напоїв.

Мелений імбир один з основних елементів східної кухні. Його пряний смак дуже добре поєднується з корицею, гвоздикою, куркумою, орегано, чебрецем і шавлією. Він входить до складу сумішей для приготування плову, омлетів, рису та яєць. Є імбир і в складі приправи «Каррі».

Імбир надає приємного аромату стравам з баранини, птиці, рибі, м'ясним та курячим бульйонам, овочевим супам. Також мелений імбир входить до різних рецептур для виробництва варених, варено-копчених і напівкопчених ковбас. Пряність закладають в блюда з овочів (особливо з кабачків, патисонів, гарбузів, баклажанів, огірків, томатів, перців), рису, бобових. Це прекрасна добавка до сиру і грибів. У багатьох країнах пряність додають в соуси та кетчупи, овочеві та фруктові маринади при консервуванні.

Не обходиться без нього і кондитерське виробництво: сухий мелений імбир використовується для приготування печива, тортів, пирогів, пряників, коржиків і т. д. Популярний він і в десертних стравах: пудингах, мусах, джемах, мармеладі, желе та ін. У Західній Європі рідкісне свято обходиться без імбирного пирога, а в арабів – без імбирних цукатів. Цікаво, що імбирні солодощі були улюбленими ласощами королеви Єлизавети I. Досі у Великій Британії існує традиція під Різдво готувати імбирне печиво.

Спецію додають так само при приготуванні компотів, настоянок, наливок, медовухи, браги, на його основі роблять самостійні гарячі напої з додаванням меду, лимона, кориці та інших спецій. Іноді його додають до кефіру або йогурту, а також на ньому роблять квас. Корисним є додавання меленого імбиру в чай і каву. В промисловості імбир використовується для виробництва гірких лікерів і пуншів. Більше за інших його споживає Англія, США, а також арабські країни.

Щоб ця спеція повністю розкрилася, її потрібно додавати до страв у певний час. Так, у тісто імбир вводять наприкінці замісу, при тушкуванні птиці, м'яса – за 20 хвилин до кінця приготування, в компоти, киселі, пудинги – за пару хвилин до готовності. Щодо соусів, то сюди імбир додається тільки після закінчення теплової обробки. Норми закладки: 0,2-0,5 г на одну порцію в м’ясні страви, 1 г на 1 кг тіста, 0,3 г на одну порцію в солодкі страви.

Харчова та енергетична цінність на 100 г продукту:
• Калорійність – 316 ккал / 1 331 кДж;
• Білки – 10,0 г;
• Жири – 2,3 г;
  – в тому числі насичені – 1,0 г;
• Вуглеводи – 54,5 г;
  – включаючи цукор – 4,8 г;
• Рослинні волокна – 18,6 г;
• Сіль – 0,03 г.

Способи вживання: додавайте до кондитерських виробів, м'яса, риби згідно з рецептами.

Протипоказання: індивідуальне несприйняття продукту.

Умови зберігання: зберігати в щільно закритому оригінальному пакуванні виробника при кімнатній температурі до +25 °С і відносній вологості повітря нижче 65%, осторонь від прямого сонячного проміння.

Склад: оброблений парою порошок кореня імбиру.